У цьому документальному фільмі Памела Андерсон розповість свою версію бурхливих подій, які відбулися в її житті. Ми зустрічаємо її на острові Ванкувер, куди вона переїхала під час пандемії COVID-19, щоб подбати про своїх батьків у старості. Це місце примітне для Памели ще й тим, що протягом багатьох років вона відправляла додому все те, що мало для неї будь-яку цінність. І зараз, переглядаючи щоденники та відеозаписи, вона повертається до своїх спогадів. Памела завжди вміла бути щирою, самою собою, коли справа доходила до почуттів.
Зараз головна героїня згадує про свої переживання, починаючи з того часу, коли вона вперше вирушила підкорювати Лос-Анджелес, а також про все, що сталося з нею в цьому місті. Тому в образі Памели Андерсон глядачам належить відкрити для себе зовсім іншу особистість, про яку ми абсолютно нічого не знали. Дитинство Памели не було безхмарним, і вона не була близька зі своїми батьками. Крім того, вона ненавиділа свою няню, від якої їй постійно доводилося захищати свого брата. У віці 12 років Памела зазнала сексуального насильства з боку літнього чоловіка, а потім зненавиділа своє тіло.