Одне життя

У 1938 році двадцятидев'ятирічний лондонський брокер Ніколас Вінтон побував у Чехословаччині. Сталося це незабаром після підписання Мюнхенської угоди. Під час подорожі він зустрів кілька празьких родин, які живуть за межею бідності, без їжі та в страху перед нацистами. Жахнувшись умов у таборах біженців, він вирішив самостійно визволити єврейських діточок. Озброївшись підтримкою своєї матері Бабетти, він подолав бюрократичні перепони, зібрав пожертви і відшукав сім'ї, які погодилися дати притулок дітлахам в Англії. Стартували справжні перегони з часом і було незрозуміло, як довго кордони ще залишатимуться відкритими, перш ніж фашисти остаточно переможуть.

П'ятдесят років потому, 1988-го, вже постарілий він розбирав завали в офісі та знайшов старі документи, в яких робив записи в ті страшні роки, а з ними - фотографії та списки хлопчиків і дівчаток, які чекали на порятунок. Він, як і раніше, звинувачував себе, що не встиг вивезти всіх. За ланчем він запитав свого давнього приятеля Мартіна, як йому вчинити з усіма цими паперами, а він порадив віддати їх у музей Голокосту. Але при цьому він хотів привернути до цієї теми увагу.

У підсумку архіви опинилися в руках телевізійного шоу на ВВС. Вінстона запросили в телестудію і попросили сісти на одне з місць у залі. Він і не підозрював, що разом із ним там сидять ті самі хлопці, яких він колись забрав у смерті.